НВК "Школа - ліцей журналістики ... - 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка
Головна | Реєстрація | Вхід | RSSП`ятниця, 02.12.2016, 21:00

НВК "Школа - ліцей журналістики...

Меню сайту

200-річчя з дня народження Тараса Шевченка

V Міжнародний мовно-літературний конкурс учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка

 

9 вересня 2014 року в Херсонському ліцеї журналістики, економіки та правознавства проведено урочисте відкриття  I етапу V Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка. Цей конкурс проводиться з метою вшанування творчої спадщини Тараса Григоровича Шевченка, виявлення творчо обдарованої молоді, розвитку її потенціалу, виховання в молодого покоління поваги до мови і традицій свого народу, підвищення рівня мовної освіти в Україні.

У вітальному слові під час  відкриття  Конкурсу директор  ліцею  Завгородня  І. Е. зазначила, що кожного року відбуваються численні заходи з обдарованою учнівською молоддю, оскільки олімпіади, конкурси, турніри сприяють створенню умов для виявлення талановитої учнівської молоді, реалізації її творчого та інтелектуального потенціалу. Обдаровані діти – це майбутнє нашої держави. Учитель – методист Старунська  Н. В. акцентувала  увагу присутніх на тому, що кожен народ має свої традиції, свою культуру, свою історію і, звичайно ж, людей, які усе це створюють. Серед видатних особистостей, котрими пишаються українці, чільне місце належить Тарасу Шевченку – людині, чиє ім’я ототожнюється з Україною, чиє життя продовжується з буттям рідної держави, вбираючи в себе новий досвід народу, відгукуючись на його проблеми й живучи його долею. Пройшло  два століття з того часу, як світ почув пристрасне слово Кобзаря. Проте й сьогодні ми щиро захоплюємося його постаттю, його громадянською принциповістю й моральною чистотою, почуттям національної й соціальної справедливості, відданістю правді та свободі. Тож бажаємо нашим сьогоднішнім учасникам нових перемог та продовження кращих традицій талановитої молоді Херсонщини. Голова журі Петренко  Г. М. звернула увагу конкурсантів на важливості грамотного оформлення роботи, потребі коректного формулювання думок та виявлення власного мовно-літературного обдарування чи поетичного таланту.

У привітаннях члени  журі конкурсу побажали учням успіхів на подальших  етапах змагань.

Відкриття конкурсу  супроводжувалося  виступами  читців – переможців Конкурсу минулого року  Крючкової Анастасії ( 8кл.), Чорнобривого Богдана (11кл.), музичним  супроводом  на  бандурі Антоненко Анни (11кл.).

У першому шкільному етапі конкурсу - 2014 візьмуть  участь близько 80 учасників -  учнів 5-11 класів.

 

 

 

 

Після уроків: есе душі і серця вчителя літератури

Шевченкова «Лілея» і вчительське чуття літератури

 Інна Юдіна,

учитель української мови та літератури

Херсонського НВК  «ЗОШ ІІ ступеня – ліцей журналістики, 

економіки та правознавства» Херсонської міської ради

 

Авторка у формі есе подає своє розуміння і відчуття поезії Тараса Шевченка. Слово Великого поета України надихає на спільну творчу діяльність учителя і учнів. Розв’язання проблеми викладання літератури вбачає в оновленні змісту, форм і методів навчання на засадах рефлексійно-пізнавальної діяльності.

Ключові слова: українська література в школі, Тарас Шевченко,  творча діяльність учителя і учнів, рефлексійно-пізнавальна діяльність.

Переді мною, як вчителем, стоять завдання не тільки вивчити з учнями теорію і практично засвоювати її, а ще й викликати емоції, судження, думки. Одне слово, дитина має мислити – говорити – діяти. Емоції, які охоплюють після вивчення творів, мають знайти свою реалізацію, адже не секрет, що саме зараз емоційний інтелект (EQ) виходить на перший план, залишаючи позаду таке популярне раніше IQ. Вважалося, що саме високий IQ визначає успіх у житті, але зараз з’явилася приказка, дуже популярна на Заході: «IQ дає тобі роботу, EQ – кар’єру». Саме емоційно-інтелектуальні люди здатні реалістично оцінювати, які емоції і почуття в інших людей можуть викликати їхні вчинки, і використовувати ці знання для знаходження розумного рішення. Домінуючим тут є факт, що емоції визначають міру, за якою ми можемо використовувати наші вроджені розумові здібності. З життєвим досвідом EQ неминуче зростає і розвивається.

Переконана: учителеві належить щодня власним прикладом показувати, що кожного сущого на землі оточує красиве (і не тільки довкола, але й у вчинках людських), яке слід уберегти від війн, знищення, заздрощів позитивним мисленням і практичним добром. І тільки за цієї умови учні почнуть тягнутися до вчителя, відкриють йому свою маленьку, але таку багату душу. А це – запорука того, що твій предмет вони вивчатимуть із захопленням. Як кажуть, можна стояти та довго розмахувати руками, закликаючи любити поезію, але так і не збагнути її, ковзаючись поверхово.

Саме тому вирішила власним прикладом показати дітям, що мені подобається, своє розуміння і ставлення до літератури. Це важка робота, бо треба ніби оголити свою душу, відкрити сокровенне, але потім учні віддячать тобі: дехто зацікавиться і почне продовжувати твою справу. Бути креативним і сучасним – це так важливо у їхньому віці, коли світ заполонили підробки відомих брендів, нав’язується ідеологія сірої маси. Я категорично проти цього, тож і пропоную учням свій проект, який допомагає бути творчою, модною та освіченою людиною.

Формат моїх уроків – не електронна презентація, яка нині поширена і справді дає значний навчальний ефект. Це презентація, яка має душу… Щось на зразок того судження, що вишиванка личить тим, хто має талановиту душу…

1. Гама почуттів з Шевченкового джерела

Необхідність творити зароджується з різних почуттів. До красивого і корисного може змусити і натхнення, і почуття вдячності. З великою силою може спонукати до розпалу духовно-творчої пристрасті допитливість, психологічна потреба з’ясувати свої можливості, пізнати світ музики, літератури, мистецтва, людей, події. А ще – відчуття спокути за те, що нині не гуманізм і освіченість, до яких стільки тисячоліть прагнуло людство, а золотий тілець і суперраціональний прагматизм у всьому – від кар’єри до створення родини – стає першоосновою для багатьох нині сущих на Землі.

Хто може змінити цей полюс притягання з мінуса на плюс? Батьки? Але ж не всі готові і за інтелектуальним, і за моральним, і навіть за звичайною несвободою від постійних клопотів про хліб насущний. Тоді хто візьме на себе цю місію? Тільки вчитель. Тільки він може за нинішніх реалій сформувати орбіту істинних цінностей і чеснот, стати визнаним, як це вже бувало в історії нашої країни, лідером у територіальних громадах не тільки сільських глибинок, але й мегаполісів.

Аби повернути собі таке ім’я, він має не тільки навчати доброму, вічному і корисному щодня, не лише для відповідей на іспитах чи у тестах ЗНО. Учитель має бути сучасним. Не за зовнішніми ознаками у стилі одягатися та вмінні підтримати будь-яку «модну» молодіжну тему (хоча й це, як свідчить соціологія, має значення), і навіть не тільки за новітніми інформаційно-технологічними вміннями, а за умінням розуміти і бачити світ яким він є, гуманістичною налаштованістю до дитини, глибиною думок, щедрістю в передачі своїх знань і доказовістю власних умінь і прагнень бути цікавою, діяльною Особистістю. Цю формулу я відкрила для себе не випадково. Йшла до цього довго і наполегливо, відшукуючи ту нішу, яка дасть змогу поєднати і вчительський фах, і якісь нові грані моїх умінь.

…Допомога прийшла несподівано легко і просто. Невдовзі – ювілей нашого національного Генія, Світоча думки, Поета – Тараса Шевченка. Виповнюється 200 років від дня його народження, і майже 150 років, як його немає, як жодного рядка, жодної думки, картини не дав світові його розум, перо чи пензель. Але для мене він – наш сучасник. Тарас Шевченко був і залишиться ним на всі віки. Надто життєподібна та життєдайна й донині його творчість.

Утім, у надміру прискорених ритмах нинішнього життя та за нав’язаним стилем надання переваг матеріального над емоційно-духовним нелегко загубити вміння розрізняти справжнє від підробок. А надто юним, ще несформованим школярам. І тут своєрідними провідниками генетичної пам’яті і вміння розрізнити мудре, красиве, талановите і людське за суттю були, є і будуть учителі. Саме ми покликані не обірвати цей ланцюжок передачі знань, навчити своїх учнів вирізнити глибоку думку, бачити справжню красу і належно оцінити талант.

Однак нинішнім учням замало, коли ти просто озвучуєш (навіть талановито тлумачиш) якісь літературні шедеври. Вони очікують від тебе і нових сміливих висновків, і навіть доказових умінь. А ми, педагоги, просто приречені нині виробити власну прикладну раціональність, аби кожен із наших вихованців міг розвинути в собі здібності, вдумливо читаючи літературну класику, переглядаючи художні чи слухаючи музичні шедеври, створити якийсь маленький предмет, який і передасть розуміння глибини прочитаного, почутого чи побаченого і стане окрасою класу, дитячої кімнати чи тендітного зап’ястя сучасної панянки.

Саме тому ті вчителі, які поєднують роль не тільки тренера-теоретика, а граючого тренера, себто стають у рівень із учнем, демонструючи багатогранність і вчительську творчість, мають беззастережний авторитет у нинішніх школярів.

Тож я знову взяла «Кобзаря» і вдумливо його читала. І не тому, що невдовзі ювілей Тараса, і не тому, що програми з вивчення його творчості порівняно з іншими класиками нині скорочені, але не до невпізнанності. І не тільки тому, що його тематика і той талановитий педагогічно-літературний спосіб, у який він майже 170 років тому ознайомив світ із своїми тяжкими думами та заповітами, чорнобровими Катеринами, відважними гайдамаками і Дніпром широким, садками вишневими біля хати та сотнями інших одвічних тем, донині та вже й після нас людство перечитуватиме різними мовами світу. А тому, що мене вразило, коли побачила і прослухала в Інтернеті інтерв’ю і цикл пісень на вірші Тараса Шевченка у виконанні відомого на увесь світ співака Фемі Мустафаєва. Кримський татарин за походженням (який, до речі, дитячі роки провів у селі Новоолексіївка Генічеського району, навчався в наших, херсонських культурно-освітньому та музичному училищах), так глибоко, до найтоншого нюансу передав суть геніальних психологічних сюжетів на зразок «А у тої Катерини». Я – хутко до книжкової полиці, беру «Кобзаря», читаю, читаю... І ось на одній зі сторінок натрапляю на «Лілею».

За що мене, як росла я, / Люде не любили? / За що мене, як виросла, / Молодую вбили? / За що вони тепер мене  / В палатах вітають, / Царівною називають…

І враз розумію, що я хотіла створити щось незвичайне, виношуючи свій задум майже півроку. Допомагав знову Шевченко, читання не тільки письменників, а й деякі публікації журналістів нинішньої доби, а ще – моє вроджене прагнення до креативності. У мене є фото, на якому я – першокласниця: стою у шкільній формі, з бантиками, але на моїх мокасинах шнурки… різного кольору. І не тому, що не знайшла однакових, адже охайною дівчинкою росла, просто хотіла додати чогось новенького, чого в магазинах не продають. Якщо відверто, то сама їх пофарбувала, прокип’ятила у воді з фарбою, яку додають до пасхальних крашанок. Та й із моїм весільним вбранням не обійшлося без оригінальних варіантів. Я не одягла білу весільну сукню, бо моя уява створила іншу, а кравчиня втілила її у життя. Я замовила оливкового кольору троянди на свій букет. Жоден із запрошених не залишився байдужим до мого образу. Тоді ще мій брат привітав нас і побажав, щоб життя наше було б таким незвичайним, наповненим цікавими знахідками, новизною красивих почуттів, як і образ нареченої.

От тепер, коли я вже майже 10 років учителюю, креатив поширився не лише на моє особисте життя, а й на професійну діяльність. Особливо у ці дні, коли я знову читаю Шевченка…

Мені ніколи не дорівнятися до діячів культури і мистецтва, які вміють так переконливо і прекрасно передати силу Кобзаревого слова, але прагнула показала, що і звичайна вчителька шанує його пам’ять, уміє передати красу і неповторність його поезії. І не тільки процитувавши її на уроках.

Узяла шматочок білої шкіри, а ще – зеленої і червоної, стрази, клей, і – головне – свої думки-відчуття від прочитаного. І цього було досить, щоб створити  прикрасу за мотивами балади Тараса Григоровича «Лілея». І хоча я не була першою у вмінні «схопити» хвилю настрою, натхнення від невеличкої Шевченкової балади (бо до мене вже написано балет за мотивами твору, знято фільм, створено картину), але ж я показала своє бачення балади, дала вихід своїм почуттям і своєму світобаченню. Сповідаючись ось у такому відкритті перед своїми учнями, розповіла їм, що відбувалося у моїй душі, коли вкотре перечитувала цю баладу. До речі, раніше я багато разів її читала й аналізувала, але скажу відверто, що не звертала уваги на певні деталі, на яких зосередилася зараз. Мені довелося з’ясовувати в учителя біології, що це за рослина – королевий цвіт, адже раніше це питання не поставало: квітка та й квітка, а тепер подетально мусила з’ясувати, а як же вона виглядає, бо мала створити її власноруч. Передати не тільки красу, а ще й печаль самотньої красуні. Тож кинула на її пелюсточки білі стрази – і заблищали вони, мов краплі вранішньої роси та сльози відчаю водночас…

Усі прикраси, які я раніше створювала, абсолютно легко можна насити і у свята, і на щодень, а ось цю, нарéчену на честь Тараса Шевченка, носити буде важко. Але вона чітко символізує моє бачення творчості Кобзаря. Утім, є таке повір’я, що і наші вишиванки не всім личить носити, а лише тим, хто має талановиту душу.

Могла б і сама продовжити серію робіт за мотивами цієї щемної балади, вочевидь, запропоную своїм учням продовжити мою роботу і створити кольє або сережки, які проілюструють їхні емоції та почуття від прочитаної поезії. Вони це зможуть. Ми це зможемо, бо ми разом учимося розуміти світ літератури, природи, мистецтва ось так – не поверхово, а глибоко і вдумливо…

Може здатися, що я скористалася визначною подією, щоб створити якусь прикрасу на одноразову ситуацію. Ні, це не так. У мене є низка прикрас, які створено за мотивами того чи іншого твору. Це і кулони, і сережки у стилі «Етно», які, до речі, я ще й створювала під певний одяг (джинси Mango та кофтинка Mexx), є сережки «Маки», які зробила після повторного читання легенди про цю квітку.

Маю чимало вже втілених і ще в десятки разів більше нереалізованих ідей. Навколо так багато цікавого, бо життя таке багатогранне, неочікувано загадкове, часом тривожно-сумне і водночас таке прекрасне…

2. Учительська роль: не на театральній, а на сцені Життя

У цій думці мене утвердили ще в студентські роки світочі педагогічної науки і практики, до робіт яких звертаюся й зараз. Зокрема, наш вітчизняний учитель-гуманіст Василь Сухомлинський у статті «Суспільство і вчитель»  [6, с. 108–122] описує випадок у сільській школі, де молода вчителька, мало обізнана з методикою, завдяки прагненню самовдосконалюватися та творчо розвиватися передовсім самій, бути цікавою особистістю для своїх вихованців, докорінно змінила ставлення дітей до вивчення іноземної мови. І от результат: якщо раніше директорові школи доводилося змушувати батьків впливати на своїх дітей, які вперто не хотіли читати остогидлі їм параграфи, то тепер учні юрбою ходили за вчителькою й просили: «Антоніно Андріївно, допоможіть перекласти це речення», «Подивіться, чи немає помилок у дописі до стіннівки?…». Коли ж через два роки ця вчителька пішла у відпустку, а на її місце призначили нового, досвідченого педагога, ставлення учнів до іноземної мови різко змінилося з плюсів на мінуси. Діти тижнями не заглядали до підручників і старанно засіли за переклади, ініціювали проведення різних цікавих заходів тільки тоді, коли молода вчителька знову повернулася на роботу.

Ті самі діти, та самісінька програма, але інший учитель, інша особистість здатні домагатися неочікуваних не тільки інтелектуальних, а ще й позитивних емоційних результатів.

У кожного з нас на пам’яті – десятки таких прикладів і з власного учнівського досвіду, і вже з нинішнього, педагогічного, на уроки одних учителів діти просто біжать, а на інші – норовлять за будь-якої причини втекти, відсидітися тихцем...

Вивчаючи результати соціологічних і моніторингових досліджень щодо ролі особистості педагога в мотивації учнів до навчання та підвищення їхніх пізнавальних інтересів, проведених на рівні Міністерства освіти та науки України, Інституту педагогіки НАПН України та Інституту соціології  (на сайті лабораторії дидактики [2] та навчання української мови [3, с. 71–83]), дійшла висновку: серед провідних побажань нинішніх учнів – доведення до рівня досконалості шкільних програм, які б збігалися з їхніми інтересами; зменшення перевантаженості у профільних класах, усунення упередженості деяких учителів в індивідуальному оцінюванні (діти прагнуть до постійного заохочення вчителем кожного з них за будь-який успіх). Утім, найбільшим бажанням кожного з юних респондентів цих опитувань було сприйняття вчителями його як особистості, яка має теж право на помилки, на їх усунення, відповідність самих педагогів навчати дітей за інтелектуальним й емоційним рівнями, вибудовуючи лінію спілкування виключно на позитивній хвилі, дотримуючись атмосфери толерантності, поваги до гідності учня і неодмінно творчості у шкільному та позашкільному форматах.

Одне слово, навіть без цитування статистичних висновків за цими та іншими дослідженнями очевидним є одне: серед одвічних спеціальностей, ремесел і талантів учительська посідає особливе місце, адже вона – початок усіх професій і має за всіх часових змін і навіть просвітницької моди виключне, особливе призначення: дати не тільки знання класичних наук, широку поінформованість із їх практичного застосування в житті, а й навчити ще зовсім юних наших співвітчизників бути Людиною, бути Особистістю. Адже не тільки інтелектуальна і виробнича діяльність є складовими істинної сутності буття.

Мені пощастило у житті. Я – Учитель! Викладаю нашу рідну державну українську мову та літературу. Відтак, покладено повну відповідальність за успішне розв’язання як навчальних і виховних, так і соціалізаційних завдань школи. Усвідомлюю, що кінцевим результатом шкільної соціалізації учнів є формування готовності молоді бути учасником (контрагентом і суб’єктом) відповідної сфери людського життя. Передусім чітко розмежовую два поняття – «соціалізація» і «виховання». Виховання – це цілеспрямований процес впливу, за допомогою якого індивіду прагнуть прищепити бажані риси та якості, а соціалізація, окрім усього, враховує непередбачувані, спонтанні впливи, завдяки яким особистість долучається до нових знань, науки, культури, формуючи гуманістичне світобачення й поведінку за правилами позитивної психології.

Соціалізація має дві чіткі грані. Перша характеризується процесами адаптації особистості до суспільних умов, засвоєння людиною соціального досвіду. Інша – очевидна самореалізація особистістю своїх творчих сил у соціумі. Гармонійне поєднання цих елементів соціалізації передбачає певний результат діяльності людини, що доводиться наявністю об’єктивно значущого культурного елементу. У своїй діяльності спираюся на здобутки Н.Й. Волошиної, на обстоювання нею потреби розвивати в учнях ціннісно-світоглядну компетентність [4, с. 12–21].   

Які саме умови сприятимуть ефективній соціалізації особистості? Щонайперше, у дитини має бути сформований цілісний образ світу, а це можливо, коли навчально-виховний процес побудовано на основі особистісно зорієнтованого навчання. Украй важливо навчити дитину вчитися самостійно, сформувати в неї необхідність пізнати навколишній світ, закласти умови для розвитку механізмів самовиховання, саморозвитку та самовдосконалення. І насамкінець: шкільне життя має будуватися не тільки на виконанні роботи у форматі навчального плану, але й на соціальній життєдіяльності учня з урахуванням його нахилів, здібностей і мрій. Відтак, провідне місце має посідати рефлексійно-пізнавальна діяльність, яку науковці визначають як механізм формування в учнів системи знань про людину [1, с. 290–314].

Нерозв’язана нині низка соціально-економічних, психологічних проблем та кризові явища у суспільстві відбиваються на соціальному, моральному та патріотичному формуванні людства, особливо підростаючого покоління. Саме тому, на мою думку, першочерговим у роботі кожного вчителя, незалежно від предмета, який він викладає, має бути налаштування на формування в учнів духовно-моральних цінностей, гуманізму, справедливості.

Мені, напевно, у цьому пощастило найбільше, бо всі ці якості стовідсотково можуть формуватися під час уроків української літератури. Безперечно, розкриття кожної теми має свої особливості, але жодну з них неможливо розкрити без відомої вчительської технології: спочатку – внутрішній діалог, котрий потім переростає у зовнішній (учень – учень, учень – учитель, учень – батьки (полілог), учень – оточуючі (полілог) [5, с. 28–31.].

Прагну навчити дітей мислити образно, у них має вибудовуватися цілісне уявлення про автора і його твір. І не лише словесної «оболонки» має набути це уявлення, а навіть такого, до чого можна доторкнутися, до створеного власноруч. Це дуже копітка робота, яка потребує, насамперед, вдумливого читання творів, формування власної думки, а не тієї, що пропонують і часом навіть нав’язують наші програми, концентрації думки на значущості деталей та щонайменших нюансів, які можна передати в предметі, зробленому власноруч за мотивами прочитаного. Це безупинна пошукова робота, взаємозв’язок із іншими предметами, мислення образами. Найголовніше – контакт між учителем та учнями. Не тільки інтелектуальний, адже слід цікавитися уподобаннями дитини, її захопленнями.

Отже, йдеться про двосторонній процес, який вимагає того, аби й учні відповідали взаємністю. Вони мають знати про життя вчителя, це вже не «ідол», якого слід остерігатися, а звичайна людина, яка прагне передати свої знання, уміння і при цьому залишається відкритою, готовою вести діалог на рівних. Учні мають знати, яким є їхній наставник у неформальних стосунках, чим захоплюється. Лише за цих умов процес навчання буде і ефективним за рівнем знань, і ефектним за рівнем взаємної уваги та поваги між учителем та учнями.

Пошук
Архів записів

ліцей журналістики © 2016
Конструктор сайтів - uCoz